Затьмарилось сонце на ясному сході
Затьмарилось сонце на ясному сході
Вогнями в життя угризається зло.
Нам дуже нелегко, нам тяжко в поході,
Майбутнє землі нам на плечі лягло.
Ще зброї в нас мало, печалі багато.
Та впертості стане на всіх ворогів.
В нелюдських атаках ми чесно,мій брате,
Вкладаєм в тригранні багнети свій гнів.
Грудьми зустрічаєм підступність зміїну,
Навиліт вбиваємо сталь у заброд.
Ми можем померти — не вмре Батьківщина,
Ми можем загинуть — не згине народ!
Матері
Не питай, моя мати, чи довго у гостях
пробуду у тебе —
Кінь при брамі стоїть, висох піт на сідлі.
Рибі добре у синім Славуті,
а соколу — в ясному небі,
А солдату — в походах трудних на землі.
Не питай, рідна мати, із шляху якого мене
виглядати,
І очей не тумань, стоячи на горбі.
Прийде
час — всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий.
На
печаль ворогам, на утіху тобі.
Не тужи, сива мати, що кінь спотикнувся на
правую ногу, —
Наколола
копита пересохла стерня,
А як
тупіт зачуєш — не йди, вибігай зустрічать на дорогу
Чи
мене на коні, чи самого коня.
Садок вишневий коло хати
Садок
вишневий коло хати
Співав,
як молодість. Давно. Колись ...
Лежить
в саду чиясь убита мати.
І
вишні темним полум'ям взялись.
І
соловей згорів у чорному багатті,
Як
дивовижні, щасні дні твої...
«Садок
вишневий коло хати», —
Шепоче
тихо — й знов ідеш в бої!
Сніги
забіліли
Сніги забіліли, і гнеться калина
У кетягах красних, як в хустці червоній.
Чого ж не виходить Оксана - дівчина
Ламати калину, співати в діброві?!
Не вийде Оксана в яри яворові —
Лежить партизанка в широкій долині;
І кров замерзає на хустці терновій,
Як ягоди красні на зимній калині.
Моя красо, в каймі озер Полісся.
Кленовий
сік сльозою на корі,
На
тебе, краю мій, не подивився
Ні
вдень, ні в ніч, ні в досвіт на зорі.
Не
находився за плугом в твому полі,
Не
накосивсь духмяних дивних трав,
Не
загубив юнацьких літ в роздоллі,
Де
першу пісню - думу починав.
Моя
красо, моя ласкава мати,
Весела
Здвиж - ріка, квітчастий луг,
Ти
кличеш — звеш мене поля орати,
А де
наш кінь тепер і де наш плуг?
Наш
кінь в поході п'є дніпрянську воду,
Скували
з плуга зброю ковалі.
І
кличеш ти синів щодня з походу,
Грудьми
припавши ревно до землі.
Видіння
Мені наснилися гаї у рясті,
Моя земля, у сплесках квіту сад.
По всіх шляхах іде додому щастя,
Як із неволі йдуть ключі дівчат.
Мені наснились далі журавлині,
Річки у повінь, райдуги мостів,
Жита, як мур, у здибленій долині,
Уста дівочі в тиші вечорів.
Мені наснились рідні перелоги,
На вікнах цвіт вечірньої зорі,
І як заждались нас усі дороги
І наші сиві, тихі матері.
Немає коментарів:
Дописати коментар