ВЕСНА ІДЕ
Темніє шлях. А сонце рушникамиЗ-за кучерявих стелеться хмарин,
І голубінню легко над снігами,
Немов димок, повзе хвиляста тінь.
Стоїть в задумі радісній природа,
Про щось вузлаті шепнуться дуби,
А по долинах чисто дзвонять води,
Воркочуть пісню, наче голуби.
Сьогодні, ярове готуючи в комарі,
Зелене поле бачив на вітрах —
Це, може, тим, що ніжно і прозоро
Виново пах ячмінь у кадубах.
Чому не спить верба в моєму дворі,
Коли скресають жили буйних рік?
Бо у п'янкім гіллі гостюють зорі
І рушив з кореня могучий сік.
Чому не спить верба в погоже літо,
Коли жнива курличуть за Дніпром?
Бо так духмяно пахне в полі жито
І всі шляхи всіваються зерном.
Чому не спить верба в прозору осінь,
Коли льодком похрускує блакить?
Бо журавлі тривожно линуть в просинь
І зерно в грудях ниви теж не спить.
Чому верба не спить у хуртовину,
Грудьми спинивши непогоду злу?
Бо треба зупинить лиху годину
І дать напровесні узліт зерну!
Звелися ріки і лугами
Блакитне простягають путь,
А в небі хмари лебедями
Із ополонок воду п'ють.
Гаї спинились над водою
І тихо входять в клекіт рік,
І хмелем бродить під корою
В березах чистий, свіжий сік.
Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І піднімає буйні трави
Земля хмільна і запашна.
В ці дні бажаєш світ щасливий
Черпнути відрами до дна
І сміло сіяти на ниви
Багатство ярого зерна.
РІДНЯ
Обминувши луг, що вкрився міддю,
Слід до хати губиться в бору.
В хаті пахне парене обіддя,
Сік густий покрив кору.
На корі зі мною стельмах сивий,
Поруч шпиці віялом лягли.
Ми майструєм, щоб шляхи щасливі
Під колесами гули.
У роботі дні пливуть чудові,
І надвечір я іду щодня
В гомінкі бори соснові,
Де живе моя рідня.
Де живуть майстри хороші, чесні
Вуглярі, і теслі, й дьогтярі.
Серед них мої проходять весни
І розмови до зорі.
Небагато літ прожив на світі
У краю лісів, озер і трав.
Там навчився я людей любити
І чудовий світ пізнав.
Може, тим без пісні я не можу
Працювати, жити навіть дня,
Що округ земля моя хороша,
А на ній — моя рідня!
Немає коментарів:
Дописати коментар